Пам’ятка щодо профілактики ентеровірусних захворювань
Захворювання можуть перебігати у вигляді спорадичних (поодиноких) випадків або епідемічних спалахів.
Ентеровірусна хвороба це велика група інфекційних захворювань, які об'єднує однаковий механізм зараження, схожий патогенез, висока контагіозність (заразність) збудників, здатність збудників протягом тривалого часу виживати в об'єктах навколишнього середовища.
Ентеровірусна хвороба викликається політропними ентеровірусами серед яких нараховується понад 70 типів збудників. Найбільш поширені ЕСНО, Коксакі А і В, 68, 69, 70, 71 типи ентеровірусів.
Резервуаром і джерелом інфекції є хвора людина або вірусоносій.
Механізм передачі - фекально-оральний, повітряно-крапельний.
Шляхи передачі – водний, харчовий, контактно-побутовий.
Чинники передачі – вода, овочі, руки, іграшки тощо контаміновані ентеровірусами.
Хворіють переважно діти (частіше в дитячих колективах) та люди молодого віку.
Для ентеровірусної хвороби характерним є поліморфізм клінічних проявів захворювання.
У 85% випадків захворювання перебігає безсимптомно, у 12-14% діагностуються легкі форми захворювання, і тільки 1-3% випадків можуть мати тяжкий перебіг. Найчастіше це серозний менінгіт, енцефаліт, гострий параліч, міокардит, гепатит тощо.
Основними клінічними симптомами викликаного ентеровірусами серозного менінгіту є висока температура, головний біль, блювота не пов’язана з прийомом їжі, гіпертонус м’язів потилиці, біль у спині та животі, нежить, висипи на шкірі та слизових оболонка.
Профілактика. Заходи неспецифічної (індивідуальної) профілактики ентеровірусних захворювань такі ж, як при гострих кишкових інфекціях – використовувати тільки кип'ячену або бутильовану воду, ретельно мити перед вживанням фрукти та овочі, дотримуватись правил особистої гігієни.
При перших ознаках захворювання необхідно звертатися за медичною допомогою, не займатися самолікуванням.