21 жовтня - Всесвітній день йододефіциту
Щорічно 21 жовтня проводять Всесвітній день йододефіциту. Мета– поінформованість населення про потреби організму в йоді та висвітлення наслідків дефіциту цього мікроелементу для здоров’я.
Йодний дефіцит є важливою медико-соціальною проблемою в багатьох країнах світу. За даними ВООЗ, патологічні стани, що пов'язані з йодним дефіцитом, займають третє місце у списку 38 найбільш поширених неінфекційних захворювань людини. Третина населення Землі відноситься до групи ризику розвитку йододефіцитних захворювань. Майже мільярд мешканців планети мають клінічні прояви йододефіцитних захворювань: принаймні 750 млн страждають на зоб, щонайменше 6 млн – на ендемічний кретинізм. Найбільш виражений йодний дефіцит має місце в Південній Америці й Африці. Але й в цивілізованій Європі близько 50 % населення відчувають легкий йодний дефіцит.
В Україні до регіонів максимального ризику розвитку йододефіцитних захворювань традиційно відносили Львівську, Чернівецьку, Івано-Франківську, Закарпатську, Тернопільську, Рівненську та Волинську області. Чорнобильська катастрофа примусила звернути особливу увагу на йодний дефіцит та його наслідки в Чернігівській, Київській, Житомирській, Черкаській областях.
Йод–мікроелемент, головною фізіологічною функцією якого є участь у тиреоїдному синтезі. У свою чергу, гормони щитоподібної залози регулюють процеси зростання, розвитку, диференціювання, обміну речовин у всіх органах і тканинах організму людини. Йод у природі зустрічається практично повсюди переважно у формі йодиду, але його розподіл нерівномірний. Значна частина світових запасів йоду зосереджена в морях і океанах. Іонізована форма дозволяє йоду під впливом сонячних променів випаровуватися з водної поверхні та повертатися в континентальні ґрунти з опадами. Проте швидкість повернення мікроелементу значно нижча за темпи його вимивання, унаслідок чого вміст йодидів у ґрунті та питній воді в більшості країн світу є недостатнім.
В організмі людини йод присутній у невеликій кількості (15–20 мг), а його кількість, необхідна для нормального розвитку, становить лише 100–150 мкг на добу.
За все життя людина споживає 3–5 г йоду, що менше від однієї чайної ложки.
Селен є «другом» йоду. При дефіциті селену йод погано засвоюється організмом. Добова потреба людини в селені становить 70-100 мкг.
Методів індивідуальної діагностики йододефіцитних захворювань не існує. Йодний дефіцит – це проблема певної географічної території, пов'язана з недостатнім умістом йоду в продуктах харчування. Діагностувати у конкретної людини можна лише сформований йододефіцитний стан, наприклад зоб, гіпотиреоз, кретинізм та ін. Доклінічні стадії розвитку цих захворювань не верифікуються. Визначення вмісту йоду в сечі в окремих індивідів неінформативне, оскільки рівень йодурії залежить від характеру харчування протягом доби, що передувала збору сечі.
Якщо в певному регіоні за результатами епідеміологічного дослідження встановлено наявність йодного дефіциту, в зоні ризику розвитку йододефіцитних захворювань знаходиться все населення, отже, кожен має потребу в проведенні профілактичних заходів.
З метою подолання недостатності йоду в харчуванні використовують методи індивідуальної, групової та масової йодної профілактики.
Індивідуальна йодна профілактика полягає у споживанні продуктів із підвищеним вмістом йоду (морська риба, продукти моря), а також лікарських препаратів, що забезпечують надходження фізіологічної кількості йоду (йодид калію). Для ефективного подолання йодного дефіциту індивідуальна профілактика вимагає від людини достатнього навчання і мотивації. Найбільший уміст йоду в морській рибі. Мало йоду в інших продуктах харчування. Тому при неможливості регулярного харчування морською рибою і продуктами моря слід використовувати для профілактики препарати йоду.
Групова йодна профілактика передбачає призначення препаратів йоду під контролем спеціалістів у групах найбільшого ризику розвитку йододефіцитних захворювань (діти, підлітки; вагітні і жінки, які годують груддю; особи дітородного віку; особи, які тимчасово проживають в ендемічному зобному регіоні; при позитивному родинному анамнезі; пацієнти, які завершили курс лікування ендемічного зоба), особливо в організованих колективах (дитячі садки, школи, інтернати).